Перша документальна згадка про існування школи в Несвічах датується 1803 роком. Більш як за два століття шкільна освіта зазнала багатьох трансформацій.
Так вже в 1834 році в селі існувало Несвіцьке приходське училище, в якому викладав місцевий священник Олександр Родкевич. За відмінну роботу він отримав подяки від Житомирської дирекції приходських училищ. Навчали учнів грамоти та церковного співу, основам моралі.
В 1838 році було збудовано приміщення для нової школи поруч з церквою. Називалася вона Несвіцьке народне училище. В ній була одна класна кімната, невелика, проте охайна. Поруч посадили сад і огородили парканом.
Гроші та ліс виділив місцевий поміщик Маєвський, який опікувався і школою, і церквою. Навчалися учні в трьох групах, до училища приймали дітей панських лакеїв і вправних ремісників . З 12 вересня 1842 року законовчителем був призначений священник Тимофій Йосипович Голдаєвич, який за відмінну роботу теж отримав подяку від Директора народних училищ.
В 1868 та 1869 роках в Несвічах функціонувало Дворянське однокласне фундушове народне училище. В 1869 році в державі відбувалася реорганізація освітніх закладів, і в нашому селі було створене Несвіцьке фундушове училище, одне з перших в Луцькому повіті. В ньому викладалися такі предмети: Закон Божий, російська мова, перші чотири дії арифметики та церковний спів.
З 1884 року училище перебувало під опікою міністерства просвіти. Всього таких закладів в окрузі було сім – в Рожищах, Несвічі, Коршеві, Губині, Скірчах, Садові, Лаврові.
Навчалося в училищі 45 учнів, з 1890 року почали приймати і дівчат. Першими переступили шкільний поріг Левчук Ганна, Мельник Ганна, Яворська Наталія, Семенюк Софія.
Поступово дітей ставало все більше і більше. Старе приміщення вже не могло вмістити всіх бажаючих, і виникла потреба збудувати нове. Тому в 1905 році було закінчено будівництво нової школи. Це був гарний будинок, критий чорною бляхою, у формі букви «Г».
В ньому було 5 класних кімнат , учительська , бібліотека і два корпуси.
В 1908 році заклад реорганізовано в двокласне народне училище, яке перебувало під відомством Міністерства Народної просвіти. В ньому планували навчати 150 учнів. На утримання з казни виділяли 2102 карбованці 85 копійок, від громади – 190 карбованців 30 копійок та фундуші в сумі 142 карбованці 55 копійок. В 1911 році тут навчалося 183 учні – 133 хлопці та 50 дівчат. На той час школа в Несвічах була найбільшою у волості. Сюди приводили батьки дітей з інших сіл: Угринова, Шкліня, Михлина, Воютина, Губина, Садова, Лаврова. По закінченні училища учні ішли вчитися в Тростянець , Охлопів, Житомир.
В роки І світової війни, школа , вірогідно не працювала. Лише після встановлення польської влади у 1920 році було відкрито польську семикласівку імені короля Болеслава Хороброго. Навчання велося польською мовою, умови були непрості. Адже не було ні приміщення, ні коштів для школи. В 1926 році учні надіслали вітальну декларацію американському президенту Калвіну Куліджу з нагоди 150 річниці незалежності США. Цей документ зберігається в бібліотеці Конгресу. Підписали його учні, представники різних національностей. Всього в 1926 році навчалося 205, а в 1929 уже 274 школярів. Вчителі жили в будинку біля школи, директором був поляк Лабенський.
Але навіть в роки польської окупації Волині несвічани знаходили можливість нести своїм односельчанам рідну мову, виставу, пісню. Це робили члени «Просвіти», яка організували місцеві активісти. Вони регулярно ставили вистави, на концертах виконували патріотичні пісні. Виконували навіть національний гімн «Ще не вмерла Україна» та пісні на твори Тараса Григоровича Шевченка.
В 1939 році, після приєднання західноукраїнських областей до УРСР на базі польської було організовано Несвічівську семирічну школу. Навчання стало обов'язковим, змінився вигляд самої школи. Навколо неї посадили сад, зробили квітник. Навчання велося українською мовою і по нових підручниках.
Коли в 1941 році розпочалася війна, німці відкрили кравецьку школу, викладали предмет місцеві вчителі. Станом на вересень 1941 року в селі було 245 учнів, проте навчалося значно менше. Багато несвічан відмовлялися віддавати дітей на науку.
В квітні 1944 року навчання відновилося при поверненні радянської влади. Більшість вчителів було прислано із східних регіонів УРСР. Вони провели облік дітей села і записали їх в школу. Директором семирічки призначили Ступницького Петра.
Умови навчаня були важкими: ні зошитів, ні підручників, ні парт, ні крісел. Не вистачало дров і вугілля для опалення.
Але час ішов, матеріальна база потрохи поліпшувалася. До 5-річчя перемоги у радянсько-німецькій війні (1950 рік) школі надали статус середньої. Деякий час в Несвічах діяла школа-інтернат. Перший випуск був у 1953 році, багато випускників стали відомими людьми. В Несвічах завжди був сильний підбір директорів школи. Після смерті Ступницького директором школи став Кульчицький Іван Автономович. Після нього - Мельник Яків Іванович, потім Бабій Петро, пізніше Горлайчук , згодом Шемшей Володимир Антонович.
З 1969 року школа була реорганізована в восьмирічну, бо середні школи відкрили в селах Чаруків та Ратнів. Тепер на навчання ходили лише несвічівські діти. Їх кількість значно зменшилася через масовий виїзд селян в місто.
З 1982-1983 року почали будувати нове двоповерхове приміщення біля старих шкільних будівель. По суті, це була тимчасова школа, директором в ній з 1984 року працювала Федюк Лідія Іванівна. Багато зусиль вона докладала для поповнення матеріальної бази,зміцнення педагогічного колективу. Працюючи вчителем історії, багато зробила краєзнавчих досліджень з історії села.
У 1988 році з ініціативи голови колгоспу Кучери Костянтина Павловича почали будувати типове приміщення школи, з великими класами, просторим спортзалом, гарною їдальнею. Здали його в експлуатацію в 1989 році. Завдяки старанням Федюк Лідії Іванівни в 1991 році школі поновили статус середньої.
В 1994 році на посаду директора призначили Муху Юрія Юліановича, сформувався молодий та творчий педагогічний колектив. Школа постійно зміцнювала матеріальну базу, з'явилася комп'ютерна техніка, сучасні засоби навчання. Директор завжди намагається впроваджувати нові предмети та факультативи. Так окрасою і гордістю Несвічівської школи та і села став аматорський хореографічний ансамбль «Сузір'я», творцем якого була Гнасюк Валентина Олексіївна. Її нестримна енергія та креатив вивели вихованців в призери та переможці обласних та всеукраїнських фестивалів. Після деякої перерви успіхи знову прийшли до колективу, уже з новим керівником – «Сузір'я» очолила Шабала (Штефанеса) Богдана Сергіївна. Її вихованці регулярно ставали призерами і переможцями обласних та українських фестивалів. Гордиться Несвічівська школа і своїми спортсменами, які завдяки роботі Юрія Юліановича неодноразово займали призові місця в районі та області. Багато учнів були призерами предметих олімпіад на рівні району та області, досягали висот в різноманітних конкурсах.
В 2018 році село Несвіч увійшло до Городищенської ТГ і за короткий період школа пережила кілька реорганізацій. Так, в 2020 році її статус було понижено до базової середньої, зараз офіційна назва закладу звучить так: «Несвічівська гімназія Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області». Проте, незважаючи на болючі реформи та реорганізації, школа живе і працює надалі. З її стін вийшло багато відомих людей – вчителі, лікарі, депутати, політики, працівники сільського господарства, інженери та робітники. Та хто б вони не були за спеціальністю, ці люди є гордістю нашого закладу. Адже кожен з них написав тут свою сторінку в історії школи, став частинкою великого колективу. Школа – це не приміщення. Школа – це дух, традиції, звичаї. І приємно, що вони є в Несвічівській гімназії. Сучасне покоління вчителів та учнів творить нові сторінки її історії. Хтось воює на фронті проти російських окупантів, хтось волонтерить, хтось своєю працею робить посильний внесок в перемогу над ворогом.
І ми віримо, що незважаючи на всі негаразди та реформи, в нашому селі і надалі лунатиме шкільний дзвінок, а школа і надалі виховуватиме нові покоління несвічан. І в 2023 році ми зможемо гідно відзначити 220 річницю шкільної освіти в нашому селі.
Юрій Байбула (вчитель історії Несвічівської гімназії. Частково використано матеріали колишнього вчителя Несвічівської школи Всеволода Шемшея)
